Історія Петриківського розпису

Мальовниче село Петриківка Дніпропетровської області –, широко відомий у світі осередок Українського народного декоративного розпису, історичне коріння якого походить від древніх традицій настінних розписів, що сягають у глибину тисячоліть, аж до часів появи праматері української архітектури – білої селянської хати-„мазанки”. Ці орнаменти несли глибоку космогонічну символіку та особливе магічне значення своєрідного оберегу, що як і народна пісня зцілює та оберігає душу людини.  

Сьогодні це мистецтво являє собою унікальний релікт безперервної націоноальної традиції, що делегує в сучасний світ самобутню культуру Придніпров’я – історичної колиски Запорізького козацтва, його могутній демократичний дух, своєрідність поетичного світосприйняття та глибину епічного образотворчого народного мислення.

Петриківський розпис відзначається особливою самобутністю та водночас органічно продовжує народні традиції регіону Придніпров’я, що являв собою феноменально багатий пласт національної культури України.

Поряд з художнім розписом у Петриківці розвивалися ткацтво, витинанка, різьблення по дереву, ковальство, лозоплетіння, народна картина, іконопис та інші види народного мистецтва.

Село Петриківка було засноване у ХVII-му столітті козаком Петриком, уродженцем Полтави, як козацьким зимовий стояк. Починаючи від 1772-го року вона бурхливо розбудовувалася в наслідок переселення жителів із старовинного козацького поселення Курилівки, яка на той час уже мала понад 500 років історії. Ініціатором цього переселення був Петро Калнишевський, останній кошовий війська Запорізького, який також сприяв у перетворенні Петриківки на центр Протовчанської військової паланки.

Після руйнації Запорізької Січі Петриківка як і інші впливові козацькі поселення не була закріпачена ,що також сприяло її розбудові та розвиткові народного мистецтва.

Перші дослідження Петриківського розпису, що розпочалися у ХIХ-му столітті за ініціативою відомого вченого Д.І. Яворницького, дають уявлення про широкий розвиток настінних розписів регіону в багатьох його центрах, таких як Мишурин Ріг, Спаське, Капулівка, Покровське, Романкове, Чумаки, Шульгівка, Чаплинка та інших.

Розписувалися не лише інтерєр та екстерєр хати, але також і клуні та всі господарські споруди, утворюючи єдиний ансамбль селянської садиби в гармонії з оточуючою величною та водночас лагідною природою Придніпров’я, що формувала особливий характер людини та її культури.

Петриківський розпис віддзеркалював духовну єдність людини з природою, ідею циклічності життя, яка проводилася не лише в самому творі але і в традиції щороку заново розписувати хату, що також відповідало внутрішній потребі людини в оновленні житла, сприяло розвитку майстра та школи.

В світлоносній палітрі Петриківського розпису яка будується на особливому сполученні та грайві базових кольорів спектру, закодовано образ сонячного світла.

Не менш цікавою є символіка мотивів розпису, так композиція букет-вазон це одвічний образ квітучого дерева життя; лиштва (фриз) символізує безкінечність; квітка – вершина краси природи, її апогей; калина – символ дівочої вроди; мальва – козацької доблесті; дуб – вияв сили та мужності; зображення птаха – символ гармонії, світла, щастя; півник символізує пробудження, відродження; зозуля уособлює таємницю вічного плину часу.

В невпинному синтезі досвіду поколінь народних майстрів формувалися традиції широкого універсального творчого методу Петриківського розпису основаного на народному баченні світу, що забезпечували вільне виявлення творчої особистості народного майстра.

Це мистецтво неодноразово виявляло свою феноменальну стійкість та життєздатність в драматичних обставинах історії , відроджуючись з попелу ординських згарищ та поневолення, регенеруючи відсічені від коренів віти свого мистецького «Рай – дерева» .

В кінці 19 – го століття Петриківка швидко опановує нові матеріали (водяні та олійні фарби ).Настінні розписи , які здавна робилися власноруч виготовленими барвниками з соків рослин,переходять на папір , фарби змінюються на фабричні, відкриваються нові художні можливості , що збагачують розвиток традиційної школи. Виконані на папері розписи так звані « мальовки » зберігали визначене традицією місце в інтер’єрі . Широка домінуюча лиштва вздовж сволока (головні балки стелі ), а також вузенькі бігунці по слижах стелі та карнизах комина печі . Кульмінація інтер’єру хати – розписана піч з головною композицією « Дзеркала» , де зображено символічне «Дерево життя».

Безперервність великої народної традиції настінного малювання у Петриківці продовжувалася аж до початку 30-х років 20-го століття.

1936 року у Петриківці було відкрито 2-х річну школу декоративного малювання ( організатор О.Ф.Статива), яка проіснувала з 1936 по 1941 рік, та мала статус художнього училища .

Не дивлячись на короткий час існування школи її випускники, учні відомої майстрині Т.Я Пати, зробили значний внесок у справу збереження петриківського розпису та пошуку шляхів його виходу у сферу сучасного життя. Так , відразу після другої світової війни сестри В.І. та Г.І.Павленко, М.К. Тимченко , В.Ф. Клименко –Жукова та П.І. Глущенко поселившись у Києві започатковують там вихід петриківського розпису у художню промисловість. Зокрема – підлаковий розпис на чорному тлі виробів, що пресувалися з тирси був запроваджений ними на Київській сувенірній фабриці ім..Т.Г.Шевченка. Порядок з цим використання петриківського розпису було впроваджено ними на Київському експериментальному кераміко- художньому заводі. Паралельно з цим

здійснювалися творчі пошуки у настінному розписі міської архітектури , а також використання петриківського розпису у поліграфії.

Згодом цей київський досвід Петриківців був використаний і в самому осередку. Так у 1958 р.було відкрито цех підлакового розпису в артілі «Вільна селянка» , де учні Т.Я.Пати під керівництвом Ф.С. Панка,М.Т.Шишацька , Я.Я.Клюпа, Г.Я.Пруднікова , І.Ф.Завгородній,Н.М.Шулик, Г.Є.Данилейко та інші склали основу колективу,що згодом розвинувся у фабрику «Петриківський розпис».Підприємство виготовляло розписані на чорному тлі тарелі та шкатулки , що виготовлялися з тирси методом пресування.

В несприятливих умовах фабрики, спрямованих на промислове масове тиражування, вони стійко зберігали своє творче обличчя.

Починаючи з 1971 року державна монополія на Петриківку послаблюється. Спілка художників України відкриває у осередку Експериментальний цех петриківського розпису(філію Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату), під керівництвом Ф.С.Панко, який на той час залишив фабрику.

Фабрика «Петриківський розпис» з приходом відомого майстра В.І. Соколенка, в якості художнього керівника, отримує новий імпульс розвитку , завдяки запровадженому ним у виробництво у 1971 році розписаних виробів з дерева.

У 1970 – х роках, також активно заявила пр. себе нова генерація майстрів. Розпочинається започаткований мною рух за відродження народних традицій, звільнення від стереотипів та деформацій , що виникли у петриківському осередку в наслідок тривалого застосування промислових форм організації праці народних майстрів в умовах державної монополії .

Центром цього руху став заснований мною неформальний постійно діючий творчий семінар до якого входили мої учні та творча молодь осередку. В його активі були Марія Пікуш, Наталія Рибак, Олена Зінчук, Валентина Карпець-Єрмолаєва, сестри Ліана та Тетяна Скляр, Валентина Міленко, Ніна Бородіна, нині відомі майстри петриківського розпису.

На протязі 20-річного періоду , від 1972 по 1992 рік, у Петриківці відбувається хвиля розвитку. Вона позначилася новими досягненнями та іменами , поширенням петриківського розпису не лише на Україні, але і у світі через художні виставки та експорт виробів народних майстрів,який здійснювався у понад 20 країн. За цей час зміцнилася матеріально – технічна база осередку. В кінці 1980-х років було збудовано нові приміщення фабрики» Петриківський розпис», а також Експериментального цеху Художнього фонду. Зріс престиж професії народного майстра. Активно розвивалася підготовка кадрів у ряді учбових закладів, починаючи з найменшого дитячого віку , через гуртки, дитячу художню школу , учбовий комбінат, професійно –технічне училище, а також індивідуальне учнівство.

Напередодні незалежності України петриківський осередок народного мистецтва накопичив значний творчий та виробничий потенціал, він динамічно розвивався,вирішуючи складні проблеми часу та стояв на порозі нового етапу розвитку.

23 жовтня 1991 року у осередку розпочало свою діяльність створене за сприянням Спілки художників України, за моєю ініціативою, підприємство нового типу, засноване на колективній власності народних майстрів де народні майстри з найманих працівників перетворилися на господарів – співвласників. Його сучасна назва – «Центр народного мистецтва «Петриківка» (перша назва - Творче об’єднання «Петриківка»). Ідею його створення підтримали В.А. Глущенко, Г.М. Самарська, М.І. Пікуш, Н.М. Рибак, О.І. Зінчук, В.І. Карпець, Н.І. Бородіна, які склали основу колективу на початку його діяльності.

Становлення Центру проходило в складних економічних умовах трансформації посттоталітарного суспільства, народження незалежності та демократії в Україні. Не витримавши значних труднощів, в осередку зупинилися – фабрика «Петриківський розпис» та Експериментальний цех ДХВК Художнього фонду , не витримали труднощів і окремі приватні структури , що створювалися в цей період. В Україні відбулася масова зупинка та руйнація підприємств народних художніх промислів. У 1988 році, у зв’язку з зупинкою експериментального цеху до складу колективу Центру увійшли його народні майстри, а також майстер дільниці Біленко В. Г., якому було доручено посаду виконавчого директора.

Поряд з тим до колективу увійшло ряд талановитих майстрів, що працювали на фабриці «Петриківський розпис», серед яких В. А. Глущенко, К. М. Тимошенко, Н. В. Бородіна, В. І. Міленко , В. І. Рижик, та інші.

Демонструючи феноменальну стійкість, Центр народного мистецтва «Петриківка» не лише вистояв, але й згуртував та зберіг у своєму складі творчий актив осередку, близько 40 відомих майстрів, серед яких 7- заслужені майстри народної творчості України, понад 20 – члени національних творчих спілок ( НСХУ та НСМНМУ). Цьому сприяла підтримка Національної спілки художників України, її керівника В. А. Чепелика, а також Дніпропетровської організації НСХУ, які передали у користування Центру приміщення, збудоване художнім фондом у селі Петриківка, для здійснення творчо-виробничої діяльності.

Підтримку Центру здійснює керівництво Дніпропетровської області та Петриківського району. Нині проводиться художня виставка «Світ петриківських розписів» в залах Дніпропетровського Національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького, а також за сприянням голови Дніпропетровської облдержадміністрації готується до видання альбом присвячений 20річчу Центру народного мистецтва «Петриківка»

Центр спеціалізується в напрямі розвитку індивідуальної авторської творчості.

Кожен з майстрів працює за власними задумами, має своє творче обличчя, створює авторські твори та їх серії в різноманітних матеріалах.

Найбільш широко створюються розписані вироби з дерева на токарній, столярній та ручно-різьбленій основах, які виготовляються з екологічно чистих матеріалів на базі народних традицій регіону . Поряд з тим створюються розписи на папері, полотні, кераміці, металі, а також настінні розписи в архітектурі. Майстри колективу дбайливо зберігають та розвивають кращі досягнення народних художніх традицій та технологій петриківського розпису, формують перспективи його подальшого розвитку.

Колектив Центру представляє петриківський розпис на регіональних, Всеукраїнських та міжнародних виставках. В центрі постійно діє свій виставковий зал, що активно відвідується шанувальниками народного мистецтва.

Поряд з цим Центр проводить активну виставкову діяльність на Україні та за її межами. Твори провідних майстрів з успіхом експонувалися на виставках у багатьох країнах світу (Польщі, Франції, Голландії, Німеччині, США, Канаді, Японії та інших).

Поряд з участю у виставках що проводяться міністерством культури та НСХУ, Центр проводить активну власну виставкову діяльність, зокрема виставка Петриківського розпису в Національному Українському музеї м. Чикаго. 2001 р. США; виставка в Українському культурному центрі м. Філадельфія США 2002 р. ; ретроспективна виставка «Немеркнучий світ петриківських розписів» Київ 2003 р. ; Музей народного декоративного мистецтва; виставка «Лесина осінь» в музеї Лесі Українки м. Ялта; виставка в м. Біла Церква 2010 р.

Продовж своєї діяльності ЦНМ «Петриківка» здійснює допомогу петриківській дитячій художній школі ім. Т.Я.Пати, спрямовуючи на педагогічну роботу провідних майстрів, членів НСХУ, серед яких заслужений майстер народної творчості України М.І.Пікуш, яка є вчителькою петриківського розпису, та очолює школу. Виявляє допомогу школі у забезпеченні художніми матеріалами, а також у проведенні дитячих виставок.

Серед найбільш творчо-активних майстрів колективу Глущенко В.А., Турчин Н.І., Курінька М.Н., Калюга Н.Р., Рибак Н.М., Дека В.І., Дека М.В., Пікуш М.І., Тимошенко К.М., Карпець В.І.,Іванченко Л.Г., Скляр Л.Ф., Пата Т.Ф. , Міленко В.І., Яненко М.І., а також молоді майстри Кібець І.Д., Шевченко В.Д., Біленко С.М., Шишацька Т.А. та інші.

Петриківський декоративний розпис має в своєму потенціалі незміряні можливості древнього та вічно молодого народного мистецтва для виходу в сферу сучасного життя, збагачення вітчизняної та світової культури.

Доторкніться до цих світлих джерел, відчуйте життєдайну силу щедрої краси, що повертає людині загублений рай з навколишньою природою, світом.



                                                   Народний художник України

                                                                          Андрій Пікуш.

Контактна інформація

 

 

вул. Леніна, 65, смт. Петриківка

Дніпропетровської області, 51800 

 

Замовлення,питання -

Директор - Біленко Василь Григорович.

067 6310223

095 0371819

folkpaint@ua.fm

тел. (05634) 22270

 

замовлення екскурсій 

тел. (05634) 2-22-64

2-47-98

бухгалтерія

 

 тел./факс:

(05634) 2-47-98 

 

folkpaint@ua.fm